При золотавому вечірньому світлі над Дніпром біля Харкова вода ледь торкається берега, відбиваючи останні промені заходу, що розтікаються по поверхні, мов рідке золото. М'яке плескання хвиль змішується з повільним «диханням» глибин, а іноді до нього долучається ледь чутний дзвін вітрового дзвіночка, що гуде від легкого вечірнього бризу. Звуки не нав'язливі, але створюють гіпнотичну, заспокійливу атмосферу, в якій легко відпустити думки про день і провалитися в легкий, свіжий сон. Цей мінімалісти