У цій мріївальній темряві відчуваєш, як кожен вдих стаєе твій останній звязок із світом. Тихі шепоти нічних сплітів обгортає, ніби сама тисячолітня мовчання лісу, і розчаровані думки осікаються в холодному повітрі. Коли слухаєш, як ледь-ледь чутне трепетання бамбукових лузлів і низенький віяж вітру, здається, ніби сама Земля дихає разом з тобою. Ця атмосфера зупиняє час — немов випить теплі чашки чаю під одягом, і ти повертаєшся до себе, у внутрішній спокій, що слухаєш.